Італійці люблять це і їдять замість рису. Має горіховий смак, багато клітковини, не підвищує рівень цукру

Фарро - це не якась одна конкретна рослина, а назва, що використовується в Італії для групи стародавніх видів пшениці, які протягом століть були основою місцевого сільського господарства. Йдеться про полбу і стельту (еммер).

Посіви фарро збереглися передусім у гірських та передгірських регіонах, де інтенсивне сільськогосподарське виробництво розвивалося повільніше, ніж на рівнинах, і традиційні сорти не були повністю витіснені сучасною пшеницею. 

Одним із найвідоміших сортів такої пшениці в Італії є Farro della Garfagnana - продукт, захищений за географічним походженням. Його виготовляють із двозернянки (Triticum dicoccum), яка вважається сировиною найвищої якості з виразним смаком. 

Зерно фарро має темний відтінок, після приготування зберігає цілісну структуру та пружність, а на смак воно виразно злакове з делікатною горіховою ноткою. Фарро було одними з перших злаків, окультурених людиною ще на теренах Родючого Півмісяця - за тисячі років до появи сучасних сортів пшениці. 

В італійській кухні фарро ніколи не зникало повністю, оскільки століттями залишалося інгредієнтом простих повсякденних страв, особливо супів та печень. В останні роки його популярність стрімко зростає, що пов’язано із запитом на менш оброблені продукти з багатшим смаком. 

На ринку фарро зазвичай доступна в магазинах здорового харчування та відділах середземноморської кухні. Ціни залежать від ступеня обробки та сертифікації, але найбільш поширені упаковки по 500 г, вартість яких становить приблизно від 15 до 26 злотих.

Оцінюючи харчову цінність фарро, варто розрізняти сухе зерно та готовий продукт, адже під час варіння значну частину маси починає складати вода. У сухому вигляді фарро містить від 330 до 375 ккал на 100 грамів, що є типовим для цільних злаків. Після приготування калорійність помітно знижується і в середньому становить близько 120-130 ккал на 100 грамів - приблизно стільки ж, як у рисі чи інших кашах. 

Водночас така порція містить близько 5-6 грамів рослинного білка та 4 грами клітковини, що сприяє тривалому відчуттю ситості та повільному вивільненню енергії з вуглеводів.​ На тлі очищених зернових продуктів фарро вирізняється вмістом мінералів. 

У типовій обідній порції вагою 200 грамів можна знайти 95-100 мг магнію, майже 290 мг фосфору, близько 3 мг заліза, 2-2,5 мг цинку та близько 2 мг марганцю. Такий коктейль елементів підтримує роботу м'язів і нервової системи, бере участь у виробленні клітинної енергії та сприяє кровотворенню й зміцненню кісток. Високий вміст розчинної клітковини допомагає стабілізувати рівень глюкози в крові та підтримувати здоровий рівень холестерину.​

Вам може бути корисно: Ароматна приправа, яка сприяє травленню та очищає печінку й нирки. Ідеально до риби і м’яса

Спосіб приготування фарро значною мірою залежить від ступеня його обробки. Тому ще на етапі купівлі варто звернути увагу, чи це "перлова" версія (perlato), чи зерно в його природному вигляді. ​

Перлове фарро (perlato/semi-perlato) готується відносно швидко і не потребує попереднього замочування. Зазвичай використовують пропорцію: одна частина зерна на три частини води або бульйону. Час варіння - від 15 до 25 хвилин.

​Цільнозернове фарро готується довше через наявність оболонки - 30-45 хвилин. ​Після варіння це зерно ідеально замінює рис або звичайні каші. Його текстура дуже стійка, зерно не розвалюється, тому чудово підходить для салатів.

В італійській кухні фарро традиційно додають у густі овочеві супи, а однією з найвідоміших страв є фарротто (farrotto). Його готують за принципом різотто: поступово підливають рідину та інтенсивно помішують для отримання кремової консистенції. 

Фарро можна поєднувати із запеченими овочами та оливковою олією, змішувати з сочевицею чи нутом, подавати як гарнір до м’ясних соусів або використовувати для загущення рагу та підлив.